Живий, поки пам'ятаємо...
Живий, поки пам’ятаємо…
Ще зовсім недавно українці жили під мирним небом, радісно зустрічали світанки, ростили дітей і не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною.
В один день, весняним ранком 2014 року, наше життя змінилося. Майже кожну українську родину опалило полум’я військових дій, які розпочалися на території нашої держави.
Вісім довгих років на Сході України точилися бойові дії. Тисячі українських воїнів не повернулися додому. Але зима 2022 року змінила все ще кардинальніше…
Трагедія родин загиблих воїнів - це трагедія наших сіл, міст, усієї нашої держави. Обездолені жінки, осиротілі діти, в чиїх очах вічна скорбота - результат жорстокої війни, яку веде з Україною Росія.
Сумно від того, що білими лебедями в небеса відлітають найкращі. Цвіт української землі. Безстрашні, мужні наші Герої, що віддали своє життя за свободу рідної землі.
Сержант, Карпінський Анатолій Анатолійович, захищаючи волю та незалежність України, смертю хоробрих загинув 13 вересня 2022 року при наступі в напрямку с. Сухий Ставок Бориславського району Херсонської області внаслідок обстрілів артилерії противника та безпосереднього зіткнення з ним отримав поранення несумісне з життям.
З метою гідного вшанування пам'яті військовослужбовця і учасника добровольчих формувань, який загинув в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення його героїзму лідерами учнівського самоврядування було організовано та проведено культурно-мистецьку акцію «Живий, поки пам’ятаємо…».
Пам'ять народу — це те, що забезпечує його єдність. Вшанування пам'яті про загиблих воїнів — це наша вдячність за те, що ми можемо жити, працювати й любити. Це зв'язок із тими, хто вже не зможе побачити нашу перемогу.